Безкоровайний Василь
Біографія
Безкоровайний Василь Васильович(12. 01. 1880 р., м. Тернопіль – 5. 03. 1966 р., м. Буффало, штат Нью-Йорк, США) – композитор, диригент, педагог, громадський діяч. Закінчив Тернопільську учительську семінарію, навчався у Львівському політехнічному інституті й на фізико-математичному Львівського університету. Музики почав навчатися у О. Голембіовського та Ю. Нижанківського в Тернополі, де захопився грою на скрипці та фортепіано. Брав участь у гімназійному струнному оркестрі. Завершив музичну освіту у Львівській консерваторії у М. Солтиса й С. Невядомського. З 1908 р. по 1935 р., - працював у гімназіях Львова, Тарнова (тепер Польща, 1910-11), Станіславова (тепер Івано-Франківськ, 1911-13), Тернополя (1929-29), Золочева (1925-35). Навчався гри на цитрі й контрабасі. Виступав як хоровий диригент і концертмейстер на Шевченківських концертах, а в Тернополі – на вечорах, присвячених М. Лисенку, М. Леонтовичу, І. Франкові, Лесі Українці, О. Кобилянській.
Засновник музичної школи у Станіславові (1913-14). Співпрацював з драматичним театром на чолі з М. Крушельницький (1921), Є. Купчинським та Я. Ярославенком. Концертмейстер хорів. Організатор філій Львівського Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка в Тернополі (1928), Золочеві (1931). Авторські концерти В. Безкоровайного відбулися в Тернополі (1929), Золочеві (1934). Диригент хорів “Боян” у Станіславові (з 1908) , Тернополі (1935-38) та церковного хору у Львові (1935-38). Активний учасник музичного життя, член Музичного товариства ім. М. Лисенка. 1944-48 жив в Австрії (м. Габльонц). 1949 року переїхав до США (Буффало), де викладав у філії Українського музичного інституту Америки, давав уроки гри на скрипці і фортепіано, займався музично-хоровою і композиторською діяльністю. Представник правління Хору Українського конгресового комітету Америки..
1999 року у Сімферополі створено науково-творче Товариство В. Безкоровайного. Мета та основні завдання Товариства – розкриття та вивчення творчої спадщини композитора Василя Безкоровайного та інших діячів української музичної культури; Сприяти об’єднанню багатонаціональних культур півострова, формування почуття поваги і толерантності між народами, які населяють Крим.
Композиторській творчості В. Безкоровайного близький напрямок фольклоризму. Він спирався на пізні шари пісенно-танцювальної міської музики, тісно пов’язаної з традиціями й жанрами побутового музикування, зокрема близької до його салонних зразків. Автор понад 350 різножанрових творів (багато видав власним коштом у Львові в 1920-30-х), що виконувалися в Австралії, Канаді, США, до початку 1940-х і з 1997 в Україні, в тому числі на “Київ Музик Фесті” (2001, Київ), Міжнародний фестиваль “”Синій птах” (2004, Сімферополь).
Записи солоспівів і деяких інших інструментальних творів, перекладених для оркестру народних інструментів, зберігаються на Українському радіо. 2004 року в Україні вийшов нотний збірник “Українські думки” для скрипки і фортепіано (Сімферополь, 2004), “Сонати для фортепіано” (Сімферополь, 2008).
Твори: дитяча оперета “Казка про Червону Шапочку”, лібрето Леоніда Полтави (1960, поставлена в Торонто, Гамільтон, Канада, 1965; Ессендон, Австралія; Нью-Йорк, США, 1972; Мельборн, Австралія, 2003); для симфонічного оркестру – “Українська різдвяна увертюра” (1956), “Думка-шумка”; “Українські мелодії” для струнного квартету, Фортепіанне тріо; для скрипки і фортепіано (близько 30), поміж них – “Для розради” (“Думка і коломийки”, 1911), “Спомини з гір” (1911), “Українська рапсодія” (1914), думки, вальси, ноктюрни, п’єси; народні мелодії для віолончелі і фортепіано; для цитри – В’язанка народних пісень, танці; твори для фортепіано (30), у т. ч. 3 сонати (c-moll, As-dur, D-dur), фантазія “В гаю зеленім”, “Пісня без слів”, “Думка”, “Мала фуга”, збірки легких п’єс e 2-х частинах, збірка колядок “При ялинці”, збірка обробок українських народних пісень тощо;
хори мішані – “Думи мої” (1928). “Полуботок” (обидва – сл. Т. Шевченка), “Піду в садочок”, слова народні, “Золоті зорі”, “Пісня кооператорів” (усі – 1920-ті), “Квітчастий луг” (1927), сл. П. Тичини, “Країно див” сл. Олександра Олеся (1929), “Гетьте думи”, сл. Лесі Українки, “Дністров’янка” сл. М. Шашкевича, церковні хори, обробки українських народних пісень;
чоловічі хори – “Гей, хто на світі”, сл. І. Франка (1898), “Не хиляйте вниз прапора”, сл. Богдана Лепкого (1914), “О люба Вкраїно” сл. І. Давидовського (1919),“Гукайте їх”, сл. Миколи Филянського (1929), “На городі пастернак”, “Садок вишневий” (1929), обидва – сл. Тараса Шевченка, “Плотію уснув” (1928), “Народнім лицарям” (1929), обидва – сл. О. Олеся, “Реве, гуде негодонька” , сл. Лесі Українки (1930-35);
жіночі хори – “Садок вишневий”, сл. Т. Шевченка (1921), “Соловейковий спів”, “Лагідні весняні ночі”, обидва – сл. Лесі Українки (1930-35); “Під весну”, сл. Р. Завадовича (1920-і) тощо;
солоспіви – “Думи мої”, “Сон” (“Гори мої”), “Калина” (“Чого ти ходиш на могилу”), всі – на сл. Т. Шевченка, “Затремтіли струни”, “Малесенька ластівка”, “І знов страшні чутки”, всі на сл. Олександра Олеся (1920-і),“Рожевий квіте”, Де ж ти, листочку”, “На склоні гір”, “Снишся мені” – сл. Богдана Лепкого, “Треба всюди приятеля мати”, сл. С. Руданського, тощо; вокальні дуети – “Чому з тобою ми не хвилі” сл. О. Олеся (1920-ті), “І ми колись цвили” сл. М. Філянського, тощо; мелодекламації - “Минають дні”, “Тополя”, обидва – сл. Тараса Шевченка (1930), “Скорбна мати”, сл. П. Тичини (1940-50-і), тощо; музика до драматичних вистав – “Тополя” Г. Лужницького за Т. Шевченком (пост. 1938), до п’єси М. Куліша “Мина Мазайло” (пост. 1942); оркестрування опери “Наталка Полтавка”.
Твори
| Назва твору | Жанр |
|---|---|
| Народнім лицарям | акапельний |
| На небі сонце | акапельний |
| Ой закувала | акапельний |
| Піду в садок | акапельний |
