Брати Гадюкіни

Біографія

Брати́ Гадю́кіни — культовий український рок-гурт, створений 1988 року у Львові; першими з українських рок-команд здобули популярність на теренах колишніх країн СРСР. «Гади» випустили 4 студійні альбоми, 4 концертні альбоми та 2 збірки хітів. Крім цього, була величезна кількість концертів та участь у фестивалях по всьому світу. Гурт припинив концертну діяльність в 1995 році і возз'єднався в 2006 році для концерту в київському «Палаці спорту».

Перший склад

Гурт виник в січні 1988 року в надрах Львівського рок-клубу. Тоді музиканти виконували припанковані російськомовні рок-н-роли з іронічним підтекстом. Першим лідером був Олександр «Шуля» Ємець — саксофоніст, автор музики і текстів. Йому належала й ідея назви, від імені одного з персонажів оповідання радянського дитячого письменника Віктора Драгунського «Смерть шпигуна Гадюкіна», виданого у 1960-их роках.

До першого складу гурту, крім Шулі, входили Сергій «Кузя» Кузьмінський (клавішні), Михайло «Лузя» Лундін (барабани), Олександр Гамбург (бас-гітара) і Андрій Партика (гітара). Скоро після перших репетицій розпався Львівський рок-клуб (у січні 1988-го), базою якого був Будинок культури «Енерго» на Новому Львові. На уламках рок-клубу виникла Асоціація рок-музикантів, під егідою якої в «Енерго» було проведено кілька концертів. На одному з них восени 1988 року відбувся дебют «Гадів» — як згадує президент Львівського рок-клубу Юрій Перетятко, не без скандалу.

За часів лідерства Шулі в репертуарі гурту з'явилися кілька речей галицьким суржиком авторства Сергія «Кузі» Кузьмінського («Чуваки, всьо чотко» і «Мертвий півень») і саме вони викликали фурор на московському фестивалі «СыРок-88». На творчості Кузьмінського відбилися його участь у середовищі львівських хіппі і зборищах у кав'ярні «Вірменка», а також у музичних самодіяльних колективах (лабухи). Після повернення з Москви Шуля на певний час втратив виконавську форму, а влітку 1989 року взагалі пішов з гурту відроджувати свій Оркестр деда Мазая. Кузя перебрав штурвал до своїх рук. За два тижні він написав з десяток україномовних текстів, які увійшли до програми «Наша відповідь Кобзону» і стали основою їхнього дебютного альбому «Всьо чотко!» (12 пісень). Його записали за фінансової підтримки майбутнього менеджера гурту Олени Мархасьової у травні 1989 року під керівництвом Володимира Бебешка в студії, облаштованій у БК Залізничників («Рокс»). Щоправда, грошей, аби повністю розрахуватися за запис не вистачило, і Кузя «подарував» кілька пісень дружині звукорежисера Віці Врадій, з якими вона згодом перемогла в рок-номінації на першому фестивалі «Червона рута» під творчим псевдо Сестричка Віка у вересні 1989 року у Чернівцях. На фестивалі «СыРок-89» «Гадюкіни» виступили з повністю україномовною програмою. Влітку того ж 1989 року їхня продукція (касета з магнітоальбомом «Всьо чотко!») потрапила до Алли Пугачової, яка гастролювала тоді у Львові, і в грудні 1989 року «Гади» поїхали до Москви. Замість Шулі до гурту прийшов клавішник Ігор «Ковбаса» Мельничук, який до того грав у командах КооП і Діти тяжкого року.

Успіх базувався на поєднанні музичних напрямків — рок-н-роллу, блюзу, панку, реґґі, фанку, фольку і специфічних «гадюкінських» текстів з гострою іронією, тотальним стьобом і використанням галицьких діалектизмів і наркоманського сленґу. Згодом «Гадів» назвуть «українськими Rolling Stones».

На першій Червоній руті у вересні 1989 «Гадюкіни» завоювали друге місце (після Сестрички Віки) в номінації «Рок». Виступивши у самісінький прайм-тайм — на заході сонця перед повним стадіоном, «Гади» буквально в один момент стали знаменитими. Проте попри успіх і увагу преси лунали і звинувачення, що Гадюкіни начебто паплюжать українську мову.

У грудні 1989 року Гади вирушили до Москви на «Рождественские встречи с Аллой Пугачевой». Хоча з телеверсії концерту їхній виступ вирізали, цей епізод став трампліном для концертової діяльності по Україні та всьому СРСР. Тоді ж почалися перші «відрядження за кордон»: по лінії фестивалю Червона Рута, який повіз своїх лауреатів до Канади; там «Гадюкіни» дали чотири концерти в Торонто.

Другий склад

У 1991 р. з гурту пішов Олександр Гамбург. Бас-гітаристом став Ігор Мельничук, який привів до гурту клавішника випускника консерваторії Павла Крахмальова. (Павло Крахмальов: «Першу касету БГ я купив за 25 рублів!»). Тоді ж до складу гурту ввели гітариста Еріка «Кабана» Хрептика (1965—1996), недавнього студента Львівського медичного інституту і ветерана КооП і ДТР, та духову секцію — Степан Коваль, Богдан Ватащук та Олег Качечка. На студії «Аудіо-Україна» «Гади» записали другий альбом "Ми — «Хлопці з Бандерштадту», презентація якого відбулася в грудні 1991 року, і який вийшов вже на вінілі.

Бренд «Брати Гадюкіни» розширюється до творчого об'єднання, яке займається підтримкою молодих талановитих земляків — «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Клуб шанувальників чаю», та проведенням різних рок-акцій. У 1992 році разом з іншими переможцями фестивалю «Червона Рута» (вдруге фестиваль відбувся у серпні 1991 року) «Гади» вирушають в тур Польщею, Німеччиною, Бельгією та Францією, фігуруючи на афішах як Mainstream Snake Brothers (Павло Крахмальов: «Ми назвали його „Голой жопой по Европе“, нам затримували гонорари й добові — боялися, що втечемо і залишимося»). Один з концертів, у престижному брюссельському залі Le Botanique, з подачі радника міністра міжнародних зв'язків Франкомовного Товариства Бельгії Зенона Коваля, записується з пульта, щоб майже 15 років по тому бути оприлюдненим у вигляді платівки Live a Bruxelles. У вересні 1992 року гурт провів акцію «Не проп'єм Україну» після чого на півтора року припинив будь-яку діяльність.

Третій склад, переїзд до Києва, розпад

Причиною була втрата лідером гурту виконавської форми — простіше кажучи, Кузя знову «підсів» на «мак». За допомогою представників української діаспори з Бельгії йому влаштували в Брюсселі курс лікування від наркотичної залежності. За час його відсутності на початку 1994 року гурт зібрався без лідера і записав кілька пісень. Влітку 1994 року Кузьмінський приєднався до одногуртників. За участю бек-вокалісток Юлії Донченко та Лілії Павлик у студії Романа Люзана «Галмлин» команда записала третій альбом «Було не любити», який за шість місяців випустила на компакт-диску компанія «Caravan CD». Оформлення здійснив львівський художник Орест Макота. Ігор «Ковбаса» Мельничук: «Цікава історія з обкладинкою. Дівчина, яка на ній зображена, приїхала до Львова, щоб стати моделлю. Наші знайомі художники її три дні поїли, щоб вона погодилася позувати топлес. Коли принесли слайди, ми всі були приголомшені, тому що без будь-якого фотошопу вийшов такий колорит — їй лише стрічки домалювали. Потім її батьки подали на нас до суду». Про цей факт згадує і Орест Макота на сторінках альманаху Хіппі у Львові.

У той час загострилася внутрішня криза, пов'язана з творчою конкуренцією Кузі і Андрія Партики. Наприкінці 1994 року Партика з Юлією Донченко залишають гурт і створюють дует Гавайські гітари. На місце Партики на початку 1995 року взяли Геннадія «Гешу» Верб'яного, гітариста львівського гурту Рудольф Дизель. Після того, як до армії забрали саксофоніста Богдана Юра, «Брати Гадюкіни» в 1995 році переїжджають до Києва. Десь тоді розпрощалися і з продюсером Оленою Мархасьовою.

У Києві на студії «Комора», починаючи з грудня 1995 року, записують четвертий альбом «Бай, бай, мила», а заодно переписують на CD альбом «Всьо чотко!». На жаль, обох релізів довелося чекати довго: «Бай, бай…» під назвою «Щасливої дороги» побачив світ лише у 1999-му, а блискучий кругляш «Всьо чотко!» — у 2004 році.

У той же період у «Гадюкіних» починаються проблеми з організацією концертів. Відчуваються складнощі з технічним забезпеченням гурту з 9 осіб, які принципово не грають під фонограму. Після шоу у тернопільському Палаці Культури «Березіль» Гади, за спільною згодою, припиняють концертувати, а на початку 1996 року припиняють спільну діяльність.

Надалі Сергій Кузьмінський переїхав до Москви та продовжував кар'єру як псай-трансовий діджей Pubert'а, а потім — мережевий електронний музикант Qzzaargh.

У 1997 році Павло Крахмальов і Ігор Мельничук засновують у Києві студію «Гадюкіни Records», де записують музику для кіно, телебачення та реклами, а також музичне оформлення каналів «UA: Перший», «1+1», «2+2», «ТЕТ», «Інтер», «СТБ», «М1» та «СТС». Михайло Лундін і Геннадій Верб'яний повернулися до Львова.

У 2000 році на «Росток Records» було перевидано live-платівку «На! Живо», зліплену з фрагментів трьох різних концертів «Гадів» 1994-95 років у Львові, Москві та Севастополі.

Відновлення

Все змінилося на початку 2006-го, коли з подачі давнього приятеля Гадюкіних Овдія Пиналова, легенди все ж зважилися на возз'єднання. (Павло Крахмальов: «Я відчував, що це треба зробити. Не задля фінансової вигоди, а просто так. Треба і все! Перемови йшли довго і важко, але врешті-решт ми згадали наші пацанячі стосунки, завдяки яким ми стільки років були разом, і вдарили по руках. Без будь-яких контрактів, на взаємній довірі. Так механізм той і запустився»). За рахунок залучення духової секції та гітариста відомого київського блюз-рок-колективу «Джанкой Бразерз» та запрошення на підспів Олени Романовської й перевіреної бойової подруги Лілії Павлик був відтворений максимально повний Гадюкінський склад і, провівши близько двадцяти репетицій, 20 січня Брати дали фантастичне за енергетикою й позитивом шоу, яке без перебільшення назвали «Концертом року» і «Камбеком століття». А дванадцять тисяч глядачів, які, не зважаючи на 28-градусний мороз, забили вщерть київський Палац спорту, — красномовний показник того, як на це повернення чекали. Описувати те, що відбувалося в залі того вечора, — справа пуста. Словами все одно ту атмосферу і стан душі не передати, а згадати їх (тим, хто був) чи спробувати уявити (тим, кому не пощастило) можна подивившись DVD «Вродило».

Уже в цей час кидалися в очі проблеми Кузі з горлом (проте він старався цього не афішувати), але він чесно відспівав півтори години. В фіналі історичного концерту вражений прийомом Кузя щиро подякував екстазованій публіці і з властивим гумором попрощався від імені Братів Гадюкіних ще на десять років:

Раді були вас всіх бачити тут. «Брати Гадюкіни» прощаються з вами ще на десять років.[1]

Було ще кілька концертів. У блозі Кузі йдеться про концерт 6 червня 2009 (за пару місяців до його смерті).

3 серпня 2009 року у зв'язку із важкою хворобою пішов із життя Сергій Кузьмінський.

Учасники гурту

  • Олександр «Шуля» Ємець (1962 р.н.) у 1988—1989 (саксофон, тексти, музика);
  • Сергій «Кузя» Кузьмінський (1962—2009) у 1988—1996, 2006—2009 (вокал, клавішні, тексти, музика);
  • Михайло «Лузя» Лундін (1959 р.н.) 1988—1996, 2006—2009, 2011, з 2014 по сьогодення (барабани, бек-вокал);
  • Олександр Гамбург (1959 р.н.) у 1988—1991 (бас-гітара, вокал);
  • Андрій Партика (1969 р.н.) у 1988—1994 (гітара);
  • Ігор «Ковбаса» Мельничук (1965 р.н.) 1989—1996, 2006—2009, 2011, з 2014 по сьогодення (клавішні, з 1991 бас-гітара; бек-вокал);
  • Павло Крахмальов (1965 р.н.) 1991—1996, 2006—2009, 2011, з 2014 по сьогодення (клавішні);
  • Ернест «Кабан» Хрептик (1965—1996) у 1991—1992 (гітара);
  • Степан Коваль — у 1991—1992 (духові);
  • Богдан Ватащук — у 1991—1992 (духові);
  • Олег Качечка — у 1991—1992 (духові);
  • Юлія Донченко у 1994 (бек-вокал);
  • Лілiя Павлик (1976 р.н.) у 1994—1996, 2006—2009, 2011, 2014—2017 (бек-вокал);
  • Олена Романовська (1965 р.н.) з 2014 по сьогодення (бек-вокал); guest: 2006—2009, 2011;
  • Геннадій «Геша» Вербяний (1965 р.н.) у 1995—1996, 2006—2009, 2011, 2014;
  • Андрiй Скачко — з 2014 по сьогодення (гітара); guest: 2006—2009, 2011, 2014;
  • Володимир Михальченко — з 2014 по сьогодення (барабани); guest: 2011;
  • Богдан Юра — у 1994—1995 (саксофон);
  • Олена Мархасьова (1944 р.н.) менеджер (у 1989—1995).

Твори

Назва творуЖанр
Роксолянаінструментальний, ансамблевий, акапельний

← Повернутиcя до списку авторів