Монюшко Станіслав

Біографія

   Станіслав Монюшко (пол. Stanisław Moniuszko, лит. Stanislovas Moniuška, біл. Станіслаў Манюшка; 5 травня 1819, Убель під Мінськом — 4 червня 1872, Варшава) — польський композитор; автор пісень, оперет, балетів, опер; творець польської національної опери.
Родом з фільварка Убель (Червенський район, Білорусь). Музиці вчився спочатку в матері. У сім’ї Монюшків культивувалися патріотичні і культурні цінності (родина належала до збіднілої шляхти), що вплинуло на формування естетичного та громадського світогляду майбутнього композитора[1]. У 1827 року сім’я Монюшків переїхала до Варшави, де восьмирічний Станіслав розпочинає своє навчання в Августа Фреєра (учня Юзефа Ельснера) в класі гри на фортепіано та органі. Згодом, у 1830 році сім’я переїхала до Мінська. Тут Монюшко навчався у гімназії, де практикував композицію під керівництвом Д. Стефано¬вича. В роках 1837-1840 навчається у Берліні у Ф. Рунгенгаґена (композиція, хорове диригування).
У 1838 були видані «Три пісні» на слова Адама Міцкевича. У 1839 із музикою Монюшка у Львові була поставлена п’єса «Ночівля в Апенінах» Александра Фредра. В тому ж році у Вільнідиригує своєю месою. До раннього творчого періоду належать також два струні квартети.
В 1840-1858 жив у Вільні. Служив у Костелі Св. Іоанна, давав уроки фортепіано й композиції (серед учнів - Ц. Кюї). До цього періоду відноситься його найвідоміший твір — опера «Галька», уперше в концертному виконанні у Вільні (1848); постановка (1854). У новій редакції в 4 актах поставлена у Варшаві (1858). До вільнюського творчого періоду також належать більшість пісень композитора, які стали вагомими для польської музичної культури того часу, оскільки до нього основним пепертуаром як професійних польских співаків так і любителів були арії і пісні французьких та італійських композиторів (пісні Кароля Курпінського, Юзефа Ельснера, Марії Шимановської та ін. ще не могли їх витіснити).
З 1850 диригував у віленському міському театрі на оперних спектаклях. З 1858 року живе у Варшаві (рік постановки другої, 4-актної, редакції «Гальки»), диригент Великого театру (пол. Teatr Wielki), в 1864-1874 професор Музичного інституту. Монюшко неодноразово диригував своїми творами в Петербурзі, підтримував дружні зв'язки с російськими музикантами (присвятив А. С. Даргомижському фантастичну увертюру «Казка», 1848). В 1856 А. Н. Сєров в рецензії на авторський концерт Монюшка в Петербурзі відзначив мелодичну свіжість, прозору оркестровку і оригінальність музики.
Першим виданим твором Монюшка є «Три пісні» на слова Адама Міцкевича (1838). З 1842 писав пісні (усього близько 400), видані у збірниках «Домашні піснярі» (збірник 1-6, 1844-1859; посмертно збірники 7-12 видав польський фольклорист, музикознавець і філолог Ян Карлович). Пісні Монюшка заклали основи польської національної вокальної музики. Головна заслуга композитора — створення національної опери.
Творам Монюшка притаманні мелодійність, ліризм, опора на національний пісенний і танцювальний фольклор, доступність музичної мови, а в музично-сценічних творах — майстерність в створенні індивідуальних характеристик (особливо комічних), в побудові масових, ансамблевих і сольних сцен. Глибоко проникнувши у народно-пісенну культуру, Монюшко створював оригінальні мелодії, багато з яких стали вважатися народними.
Головні риси композиторського таланту Монюшка яскраво втілені в опері «Галька», яка відображає соціальні конфлікти і має демократичне спрамування. Патріотичні і демократичні погляди знайшли вираження також в 12 «домашніх пісенниках», опері «Страшний двір» («Зачарований замок»), забороненій царськими властями після кількох спектаклів в 1865, опері «Парія» (1869) та ін. Монюшко був знайомий з Берджихом Сметаною, який поставив «Гальку» в Празі (1868), Ференцом Лістом, який видав полонези Монюшка, та ін.
Створення перших водевілів, музичних комедій і комічних опер Монюшка пов'язано з Білорусією. У 1834 мінськими аматорами поставлений один з перших його музичних творів «Канторскія служачыя»; у 1841 у Гродно, а в 1843 — у Мінську поставлені одноактні комедії «Лотерея» (лібрето Корвін-Мілевського). На лібрето В.Дуніна-Марцінкевіча композитором написані «Рекрутський набір» (за К. Кіжижановським; поставлена в 1841 у Мінську), «Боротьба музикантів», «Чудова вода» (спектакль у Мінську ставився 21 раз), «Іділія» («Сялянка», з К. Кжижановським; поставлена в 1852 у Мінську; у 1853—1855 ставилася в Бабруйську, Слуцьку, Нясьвіжи, Глуську та ін.). Прем'єра комічної опери «Іділія» відбулася 9 лютого 1852 у Мінському міському театрі.
Завдяки використанню в лібрето білоруської мови (разом з польською) й опорі на білоруський фольклор, ця подія стала значною віхою в історії білоруської музичної культури. Вперше з білоруської театральної сцени звучали національні мелодії, примовляння і приказки, що було не просто творчою сміливістю автора в умовах зневаги до білоруської культури часів Миколи І, але й свідченням творчої, ідейної і громадської позиції композитора. Проте погляди С. Монюшка наражалися на критику навіть з боку друзів. Так, наприклад, У. Сиракомля, який схвалював Дуніна-Марцінкевіча за те, що він «першим наважився створити великий твір на нашій народній мові», вважав твори Монюшка «занадто гострими», а відомий варшавський музичний критик Ю. Сікорскі неодноразово дорікав Монюшкові за соціально загострені сюжети, які надавали музиці «небажаний характер».
Світогляд Монюшка свормувався вже в юнацькі роки, що пройшли в Білорусі. З малих років майбутній композитор відчув багатство і привабливість білоруського фольклору, особливо пісенного. Тому білоруський колорит яскраво прослідковується в його творах, особливо ранніх.
Останні роки життя провів у Гвіздці. Похований на Гвіздецькому цвинтарі. У Мінську на будинку гімназії, у якій вчився Станіслав Монюшко, встановлена пам'ятна таблиця, в Вільнюсі на вул. Німецькій (Вокечю) на будинку, у якому жив композитор, установлена пам'ятна таблиця. Ім'я Монюшка носить вулиця на Жверинасі.

Твори

← Повернутиcя до списку авторів