Моцарт Вольфґанґ Амадей

Біографія

   Вольфґанґ Амадей Моцарт (нім. Wolfgang Amadeus Mozart) 27 січня 1756 — 5 грудня 1791) — австрійський композитор, представник віденського класицизму, який вважається одним із найгеніальніших музикантів в історії людства. Творчий доробок Моцарта складає понад 600 творів: більш як 40 симфоній, понад 20 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, Реквієм та багато інших інструментальних та хорових творів. Знаходячись під великим впливом Гайдна, музика Моцарта стала вершиною класичної епохи за чистотою мелодії та форми.
Моцарт народився у Зальцбурзі (нині Австрія), що був на той час столицею невеликого незалежного архієпископства у Священній Римській Імперії. Його батьками були Леопольд та Анна Марія Пертл Моцарт, а єдину сестру, яка вижила після народження, звали Марія. Анна (1751—1829) (удома її називали «Наннерл»). Вольфґанґ був хрещений на другий день після народження в соборі Св. Руперта. Його нарекли Johannes Chrysostomus Wolfgangus Theophilus Mozart. Повна версія імені Моцарта значно мінялась протягом життя. Моцарт у дорослому житті зазвичай звав себе Вольфґанґ Амадей Моцарт, але було й багато інших варіантів.
Батько Моцарта, Леопольд Моцарт (1719—1787), був помічником капельмейстера в оркестрі при дворі архієпископа Зальцбурга, а також молодшим композитором. Крім того, він був одним з провідних музичних педагогів Європи, чия впливова книга «Есе з основ гри на скрипці» (нім. Versuch einer gründlichen Violinschule) видана у 1756 році, коли народився Вольфґанґ.
Музичні здібності Моцарта стали очевидними ще в ранньому дитинстві. Коли Наннерл було сім років, Леопольд почав давати їй уроки нотної грамоти. Трирічний Вольфґанґ спостерігав з явним захопленням — і пробував сам грати. Наннерл писала: «Коли йому виповнилося чотири рочки, батько заради забави почав навчати його декільком менуетам та п'єсам на клавірі. Він міг грати без помилок і з найвищою витонченістю, і чітко витримуючи час. У віці п'яти років він уже писав невеличкі п'єси, які грав батькові, а той їх записував на папір».
Моцарт отримав інтенсивне музичне навчання від батька, включно з інструкціями гри на фортепіано і скрипці. Крім того, що Леопольд був дуже відданим вчителем для своїх дітей, було очевидно, що Вольфґанґ робив прогрес навіть поза межами того, чому його вчив батько. Його перша самостійна композиція та його природжена здатність грати на скрипці були великою несподіванкою для Леопольда і викликали у нього сльози захоплення. Батько й син ставали все ближчими.
Кінець кінцем Леопольд кинув писати музику, коли видатний музичний талант його сина став очевидним, адже він був єдиним вчителем Вольфґанґа в ранні роки: окрім музики він навчав своїх дітей мов та академічних предметів.
У часи зростання Моцарта його родина здійснила декілька подорожей Європою, під час яких дітей виставляли на показ як вундеркіндів. Це почалося з представлення у 1762 році при Дворі курфюрста Баварії в Мюнхені, згодом у цьому ж році при Імператорському дворі у Відні та Празі. Слід за цим пройшов довгий концертний тур протягом трьох років, під час якого родина побувала при дворах в Мюнхені, Мангеймі, Парижі, Лондоні та Гаазі. Моцарт зустрівся з безліччю музикантів та ознайомився з роботами інших композиторів. Особливо вплинув на нього Йоганн Крістіан Бах, який зустрівся з Моцартом в Лондоні у 1764-65 роках. Родина знову повернулася до Відня наприкінці 1767 року та залишалась там до грудня 1768 року. Під час цієї подорожі Моцарт підхопив віспу, але батько відмовився робити йому щеплення, вірячи, що на те має бути «воля Божа» — вмерти хлопцеві чи жити.
Після одного року, проведеного в Зальцбурзі, відбулося три подорожі до Італії (грудень 1769 — березень 1771, серпень — грудень 1771 та жовтень1772 — березень 1773), цього разу тільки з Леопольдом, мати Вольфґанґа та його сестра залишились вдома. Перша подорож нагадувала попередні, її головною метою було продемонструвати можливості Моцарта, тепер вже підлітка, як виконавця та композитора, що швидко дорослішає. В БолоньїМоцарт познайомився з Дж.Б.Мартіні і був прийнятий у члени відомої Філармонічної академії. 11 квітня 1770 року у Римі він з батьком відвідав суботню передвеликодню месу у Сикстинській каплиці, де він почув «Miserere» Ґреґоріо Аллеґрі, а потім записав цей твір нотами повністю з пам'яті, припустившись лише декількох незначних помилок, таким чином зробивши першу нелегальну копію цієї власності Ватикану, що ретельно охоронялася. Невдовзі, Моцарт був удостоєний аудієнції папи Климента XIV, вражений талантом 14-річного музиканта, папа нагородив його однією з найвищих католицьких відзнак - Орденом Золотої шпори[1]
В Мілані Моцарт написав оперу «Mitridate Re di Ponto» (1770), що виконувалася з великим успіхом. Це призвело до подальших замовлень опер, і Вольфґанґ з Леопольдом двічі поверталися із Зальцбурга до Мілана для написання, а потім — щоб відвідати прем'єри опер «Ascanio in Alba» (1771) та «Lucio Silla» (1772).
Ближче до кінця останньої італійської подорожі Моцарт написав перший із творів, що і сьогодні широко виконується — соло кантату «Exsultate, jubilate», К.165.
Після остаточного повернення з батьком із Італії Моцарт був найнятий на посаду придворного музиканта правителем Зальцбурга принцом-архієпископом Ієронімусом Коллоредо. Моцарт був «улюбленим сином» в Зальцбурзі, де у нього було безліч друзів та прихильників, і він мав можливість писати музику в багатьох жанрах, включаючи симфонії, сонати, струнні квартети,серенади та інколи опери. Деякі з творів, написаних у цей ранній період, широко виконуються і в наш час.
Незважаючи на цей виконавчий успіх, Моцарт ставав все більш незадоволений Зальцбургом і все енергійніше робив спроби знайти роботу десь в іншому місці. Однією з причин цього була низька зарплатня, 150 флоринів на рік. Крім того, Моцарт прагнув писати опери, а в Зальцбурзі рідко траплялася нагода це робити.
Це довге перебування у Зальцбурзі перервали дві подорожі в пошуках роботи: Вольфґанґ з Леопольдом (обидва шукали роботу) поїхали до Відня з 14 липня по 26 вересня 1773 року та до Мюнхена з 6 грудня 1774 року по березень 1775 року. Жодна з цих поїздок не була успішною, хоча мюнхенська подорож завершилась вдалою прем'єрою опери Моцарта «La finta giardiniera».
23 вересня 1777 року Моцарт розпочав новий тур у пошуках роботи, цього разу разом із своєю матір'ю Анною Марією. Цей візит включав Мюнхен, Мангейм та Париж. В Мангеймі він познайомився з музикантами Мангеймського оркестру, найкращого в Європі на той час. Він також закохався в Алоїзію Вебер, одну з чотирьох дочок з музичної родини. Моцарт переїхав до Парижа і спробував там збудувати свою кар'єру, але безуспішно (він отримав роботу органіста у Версалі, але це не було те, чого він прагнув). Паризька подорож була особливо нещасливою, тому що мати Моцарта захворіла і померла там 23 червня 1778 року. По дорозі додому, у Зальцбург, Моцарт знову проїжджав через Мюнхен, де Алоїзія, що тепер вже працювала оперною співачкою, повідомила, що більше не зацікавлена в ньому. Розчарування Зальцбургом продовжилося після повернення Моцарта.
Виникає питання, чому Моцарт, незважаючи на свій талант, не зміг знайти роботу під час цієї подорожі. Існує думка, що проблема була в конфлікті між Вольфґанґом та його батьком Леопольдом, який наполягав на тому, щоб Моцарт знайшов високооплачувану роботу, яка б дозволила підтримувати всю родину. На думку Вольфґанґа, було б краще осісти у великому місті, працювати як вільно найманий мистець і потроху здобути популярність серед аристократії, аби отримати пізніше важливу роботу. Раніше така стратегія добре спрацювала з іншими музикантами, наприклад з Йозефом Гайдном.
У січні 1781 року в Мюнхені із значним успіхом відбулася прем'єра опери Моцарта «Idomeneo». У березні композитора було викликано до Відня, де його роботодавець принц-архієпископ Коллоредо Зальцбурзький брав участь у святкуваннях, присвячених сходженню на трон імператора Йозефа ІІ. Моцарт, який щойно мав великий успіх в Мюнхені, був ображений тим, що Коллоредо поводився із ним як з простим слугою, і особливо коли архієпископ заборонив йому виступити перед імператором (за плату, яка дорівнювала б половині його річної зарплатні в Зальцбурзі). У травні спричинена цим напруга посилилася: Моцарт спробував звільнитись, але йому було відмовлено. Однак через місяць запізнілий дозвіл було надано, але у дуже образливій формі: Моцарта звільнили буквально «копняком під зад». У той самий час Моцарт шукав можливості знайти хорошу роботу у Відні, і він відчував, що має оселитися там і розпочати власну кар'єру вільного найманця.
Сварка з Коллоредо підсилювалась тим, що батько Моцарта схилявся на бік архієпископа, надсилаючи безліч гнівних листів синові з вимогою працювати на Коллоредо, у той час як сам Вольфґанґ наполягав на своєму бажанні розпочати власну кар'єру у Відні наодинці. Дебати скінчились, коли Моцарт звільнився з роботи, тим самим вивільнившись одночасно від гнітючого роботодавця та від батькових вимог повернутися. Це стало революційним кроком на життєвому шляху Моцарта і мало важливий вплив на його подальшу долю.
Нова кар'єра Моцарта у Відні розпочалася дуже добре. Він часто виступав як піаніст і незабаром показав себе найкращим клавішним музикантом у Відні. Ще у розпалі своєї сварки з архієпископом Коллоредо Моцарт переїхав з родиною Веберів з Мангейма до Відня. В цей час батько, Фредолін Вебер, помер, і родина ледь зводила кінці з кінцями. Алоїзія, що раніше відмовила Вольфгангу, тепер була одружена з актором Йозефом Ланге, і Моцарт перевів свій погляд на третю дочку, Констанцію. Ця пара одружилася 4 серпня 1782 року. Вони мали шістьох дітей, з яких тільки двоє вижили: Карл Томас (1784—1858) та Франц Ксавер Вольфганг (1791—1844; згодом теж став композитором).
Протягом 1782—1783 років Моцарт, з допомогою та під впливом барона Готтфріда ван Світена, який володів багатьма манускриптами творів майстрівбароко, близько ознайомився з працями Й. С. Баха та Г. Ф. Генделя. Вивчення Моцартом цих творів спершу спричинило виникнення багатьох робіт, що імітували стиль бароко, а згодом мало потужний вплив на створення власної музичної мови Моцарта.
У 1783 році Вольфґанґ та Констанція, відвідали родину Моцарта в Зальцбурзі, але цей візит не був успішним, тому що Леопольд та Наннерл були, у кращому випадку, просто ввічливими з Констанцією. Однак цей візит вибухнув написанням однієї з найкращих літургічних п'єс Моцарта, «Месою до мінор», прем'єра котрої, хоча й незавершеної, відбулася в Зальцбурзі; Констанція співала на прем'єрі.
Через деякий час по переїзді до Відня Моцарт познайомився з Йозефом Гайдном, і ці двоє композиторів потоваришували. Коли Гайдн приїздив до Відня, вони інколи грали разом в імпровізованому струнному квартеті. Гайдн був узахваті від Моцарта; коли він вперше почув останні три цикли Моцарта, він сказав, відвідавши Леопольда: «Перед ім'ям Господа і як чесна людина, я кажу Вам, що Ваш син — найвеличніший композитор для мене, якого я знаю особисто чи на ім'я. Він має смак, більш того, має відмінне знання мистецтва композиції».
Протягом 1782—1785 років Моцарт дав цикл концертів, під час яких він виступив в якості соліста на власних фортепіанних концертах. Він написав від трьох до чотирьох концертів для кожного концертного сезону, і через те, що концертні зали були зайняті, він орендував незвичні приміщення: велику кімнату у будинку апартаментів Тратнерхоф і бальну кімнату в ресторані Мельгрубе. Концертні сезони були дуже популярні і концерти, написані для них Моцартом, вважаються в числі найкращих його творів.
14 грудня 1784 року Моцарт став масоном, вступивши в масонську ложу «Wohltätigkeit» («Благодійність»). Вільне масонство відіграло важливу роль у подальшому житті Моцарта; він відвідував численні зібрання, частина його друзів були масонами, і з різних приводів він писав масонську музику.
Незважаючи на великий успіх опери «Die Entführung aus dem Serail», Моцарт мало писав опери протягом наступних років, створивши тільки дві незавершені роботи та одноактну оперу «Der Schauspieldirektor». Замість цього він зосередився на своїй кар'єрі соліста фортепіано та автора концертів. Однак, близько кінця 1785 року Моцарт знову перевів свою увагу; він облишив регулярне написання фортепіанних концертів і розпочав свою відому оперну співпрацю з лібретистом Лоренцо да Понте. У 1786 році у Відні відбулася достатньо успішна прем'єра «Весілля Фігаро», яка пізніше у тому ж році була навіть ще більш успішною у Празькій постановці. Празький успіх призвів до замовлення другої опери Моцарта — Да Понте: «Дон Жуан», прем'єра якої зірвала оплески у 1787 році в Празі, і була знову поставлена з таким самим успіхом у Відні в 1788 році. Обидві опери вважаються такими, що входять до числа найважливіших робіт Моцарта, і досьогодні вважаються основою оперних репертуарів; їхня музична складність викликала труднощі на прем'єрах як у виконавців, так і у слухачів.
У грудні 1787 року Моцарт нарешті отримав надійну посаду під аристократичним патронажем. Імператор Йозеф ІІ призначив його своїм «камерним композитором», ця посада звільнилася у попередньому місяці, коли помер Ґлюк. Однак, це не була постійна робота, за неї Моцарт отримував тільки 800 флоринів на рік, і це просто змушувало його писати музику для танців для щорічних балів у Редутензаалі. Моцарт скаржився Констанції, що «платня була завелика як для того, що він робив, і замала як для того, що він міг би зробити». Однак згодом, коли настали насправді скрутні часи, виявилось, що і це було дуже добре. Дворові записи показують, що наміром Йосифа було мати впевненість у тому, що Моцарт, якого він поважав, не залишить Відень у пошуках кращого місця де інде.
У 1787 році молодий Людвіг ван Бетховен приїхав до Відня на два тижні в надії повчитись у Моцарта. Свідчення про те, що трапилось під час цього візиту суперечливі, і розглядаються принаймні дві гіпотези: що Моцарт прослухав Бетховена і похвалив його, і що Моцарт відмовився навчати Бетховена, і вони після цього більше не зустрічались.
Ближче до кінця десятиріччя кар'єра Моцарта пішла на спад. Приблизно у 1786 році він перестав часто з'являтись на публічних концертах, і його достаток помітно зменшився. Це взагалі був важкий час для музикантів у Відні, тому що між 1788 та 1791 роками Австрія була у стані війни (Австрійсько-турецька війна), через це знизились одночасно і загальний рівень заможності, і можливість аристократів підтримувати музику.
В середині 1788 року Моцарт з родиною переїхав із центру Відня у дешевші апартаменти в передмісті. Моцарт почав позичати гроші, здебільшого у свого друга-масона Міхаеля Пушберга. У цей час він страждав від депресії, його продуктивність теж знизилась. Основні роботи цього періоду включають останні три симфонії (1788: 39, 40, 41) і останню з трьох опер Да Понте, «Cosi fan tutte», прем'єра якої відбулася у 1790 році. У цей час Моцарт багато подорожував, сподіваючись поліпшити свій фінансовий стан: весною 1789 року він відвідав Лейпциг, Дрезден таБерлін, а у 1790 році побував у Франкфурті, Мангеймі та інших німецьких містах. Результатом цих подорожей був лише частковий успіх, який не вирішував фінансових проблем Моцарта.
Останній рік життя Моцарта, до того, як хвороба остаточно вразила його, був роком величезної продуктивності і особистого відновлення. У цей період Моцарт написав дуже багато музики, включаючи деякі з його найкращих робіт: опера «Чарівна флейта», фінальний фортепіанний концерт К.595, концерт для кларнета К.622, останній з чудової серії струнних квінтетів к.614, мотет «Ave verum corpus» К.618 і незавершений «Реквієм» К.626.
Фінансовий стан Моцарта, який у 1790 році був головним джерелом його неспокою, також почав покращуватись. За деякими джерелами, в Угорщині та в Амстердамі знайшлись заможні шанувальники Моцарта, які зобов'язались сплачувати йому щорічну ренту в обмін на написання час від часу деяких творів. Моцарт також заробив непогані гроші на продажу танцювальної музики, яку він написав, працюючи імператорським камерним композитором. Він перестав позичати великі суми у Пушберга і почав повертати свої борги.
Нарешті Моцарт зміг відчути задоволення від публічного успіху деяких своїх творів, зокрема «Чарівної флейти» (яка ставилася багато разів навіть за той короткий період між своєю прем'єрою та смертю Моцарта) і «Маленької масонської кантати» К.623, прем'єра якої відбулася 15 листопада 1791 року.
Моцарт захворів, коли перебував у Празі на прем'єрі своєї опери «La clemenza di Tito», написаної на замовлення у 1791 році для коронаційних святкувань імператора. Ще якийсь час він зміг виконувати професійні функції, наприклад, проводити прем'єру «Чарівної флейти» 30 вересня. Хвороба підсилилася 20 листопада, коли Моцарт не зміг уже вставати з ліжка, страждаючи від опухлості, болю та блювоти. За ним доглядали Констанція, її молодша сестра Софі та сімейний лікар Томас Франц Клоссет. Є свідчення, що Моцарт був буквально схиблений на ідеї закінчити свій «Реквієм», але докази того, що він фактично надиктовував пасажі Зюсмайру, дуже непевні.
Моцарт помер о 1-й годині ранку 5 грудня 1791 року. Згідно з тогочасною віденською традицією він був похований 7 грудня в загальній могилі, на цвинтарі Сент-Маркс за містом.
Причина смерті Моцарта не може бути названа напевно. Існує багато теорій, що включають трихіноз, грип, отруєння ртуттю та рідкісну хворобу нирок. Поширену на той час медичну практикукровопускання також називають причиною. Однак, найбільш вірогідною вважають версію, що Моцарт помер від ревматичного поліартриту; починаючи з дитинства, у нього три чи чотири рази були напади цієї хвороби, яка має тенденцію повертатися, щоразу маючи надзвичайно згубні наслідки, такі як ушкодження серцевого клапану.
Скромне поховання Моцарта не відображує ставлення суспільства до нього як до композитора: панахида та концерти у Відні та Празі були добре організовані. Насправді, в період після смерті Моцарта його музична репутація постійно зростала, була помічена безпрецедентна хвиля ентузіазму по відношенню до його роботи. Були написані біографії (Шліхтенгроллем, Нємецеком та Ніссенем), а видавці змагалися за право видати повне зібрання його творів.
Поховання Моцарта відбулося за утвердженим тогочасним законом про поховання осіб відповідно до їхнього місця в суспільній їєрархії при житті. На жаль, невисоке походження батька Моцарта спричинило низьке місце в житті (батько — слуга в палаці епископа Зальцбурга) і відповідно скромне поховання після смерті.
Скромне поховання Моцарта цілком компенсоване великою і цілком заслуженою славою композитора століттями після смерті.

Твори

← Повернутиcя до списку авторів